Сім святих юнаків Ефесських

Пам'ять 4 серпня У дні безбожного римського царя Декія [Декій <unk> імператор 249-251 рр.] церква Христа була переслідувана, і багато рабів Христа, <unk> священиків, церковних службовців та інших вірних, побоюючись безжального мучителя, були змушені ховатися, де хто міг.

Коли Декій, палаючи ненавистю до християн, прийшов з Карфагена [Карфаген <unk> місто на північному узбережжі Африки, що дав своє ім'я заснованій ним великій західно-фінікійській державі, давно колишньому супернику Риму, поки вона в 146 році до Р. Х.

У Ефесі, що в Іконії, недалеко від Каїстра, - центр всього передового Азії, і храм слави Артеміди.

Засліплений своєю гордістю, цар встановив серед міста ідоли, встановивши перед ними жертовні, разом з царем, за його наказом, на них повинні були приносити жертви спочатку міські влади.

Наприкінці дня царський указ закликав всіх християн зібратись і змусити принести жертву ідолам.

Християн почали шукати скрізь: їх витягали з будинків і печер, об'єднували в одну натовпку і з ганьбою привозили на площа, де збирався народ, щоб принести жертви.

Деякі із послідовників Христа, які не мають сили душі, побоюючись майбутнього страждання, відступили від віри і відкрито поклонялися ідолам.

Дехто з тих, хто колись бачив або чув про такі дії у своїх церквах віри, засмутив свою душу, засмутивши їх відступ від Христа і впавши в ідолопоклонство, а ті, хто був твердим у вірі і сильним духом, без страху пішли на муки і померли від різних мук.

І ті, що покладаються на Господа свого.

Такі були мученики, що їхня кров, що вилилася від поранень і розбитих кісток, виливалася на землю, як вода, тіла мучеників або кидали, як сміття на вулиці, або висікали навколо на міських стінах, а голови на спеціальних колесах ставили перед воротами міста; ворони, ястреби і

Інші птахи-мясоїди сіли на стіни і з'їли тіла загиблих за віру.

Для таємних і хованих християн приносило велике смуток неможливість взяти і поховати тіла братів, які були з'їдені птахами; піднімаючи руки до неба, вони зі сльозами молилися Господу, щоб Він врятував Свою церкву від такої муки.

У цей час в Ефесі було сім юнаків, вони були синами поважаних міських начальників і служили в армії, імена їх наступні: Максиміліан, Яамвлих, Березеньиниан, Іоанн, Діонісій, Ексакустодіан і Антонин.

Вони були пов'язані духовними зв'язками, вірою і любов'ю Христовою, разом молилися і постилися, розп'явши Христа смертю для тіла і жорстким дотриманням девственності.

Бачивши постійне пригноблення і жорстокі страти християн, вони розчарувалися в серці і не могли утримати сльози і стомлення.

Коли язичники разом з царем пішли приносити жертви, святі юнаки ухилилися від них; прибувши в християнську церкву, вони впали на землю перед Господом і, покинувши попіл на свої голови, підняли до Нього сльозові молитви.

І не було приховано від людей, що вони вбивали брата, батька, сина, сина батька, кожного свого ближнього, коли вони бачили, що він молився Христу.

"Живи вічно, царю! Ти викликаєш християн з далеких країн, переконуючи їх принести жертви, а ті, хто навколо тебе, нехтують твоєю царською владою і, не слухаючись твоїх наказів, порушують їх, тримаючись християнської віри.

Король запитав, хто протистоїть його наказам. Звісники відповіли: <unk> Максиміліан, син міського правителя, і шість інших юнаків, синів знатних ефесських громадян; всі вони вже мають значні військові чини.

Король наказав негайно взяти їх і привести в ланцюги, і святі юнаки швидко привели до царя з очима, які ще не висушилися від сльоз, і з попелом на головах.

"Чому ви не прийшли з нами на свято в честь богів, яким поклоняється весь світ?

Ми визнаємо єдиного Бога і Його славу, і ми приносимо йому духовні жертви і молитви постійно, але не приносимо вашим ідолам жертви, що складаються з запалювальних тварин з запахом і димом, щоб не забруднювати наші душі.

Коли цар сказав це, він наказав зняти з них пояс, який був їхнім знаком високої посади, і сказав: "Вам не підходить служити царю, бо ви не слухаєте його і наших богів". Але цар побачив, що вони були молодими і красивими, і він почувався за них.

<unk> Було б жорстоко віддати зараз такі молоді муки, <unk> тому, гарні юнаки, я даю вам час для роздумів, щоб ви, усвідомившись, принесли жертву богам і таким чином врятували собі життя.

Він відпустив їх на певний час, а сам відправився в інший місто, збираючись повернутися до Ефесу.

Але святі юнаки, які слідують за Христовим навчанням, що їм дав цар, використовували свій вільний час на добрі справи, беручи з будинків своїх батьків золото і срібло і роздаючи їх таємно і відкрито бідним.

"Поки цар не повернеться до міста, ми підемо до великої печери, яка знаходиться на східній стороні від міста, і там, мовчазно, будемо молитися Господу, щоб дати нам сили в майбутньому визнати Його святе ім'я, щоб ми могли безстрашно,

щоб, коли Він з'явиться, ви зтерпіли страждання і отримали від Господа нескріпний вянк слави, який Він приготував для вірних слуг.

Після того як вони домовилися, вони вирушили на східний бік гори, яка називається Оклон, і зібрали стільки срібла, скільки їм потрібно на кілька днів.

щоб врятувати свої душі.

Святий Ямвлих, дуже розумний юнак, відправляючись в місто, змінював свої одяги на рубці, щоб його не впізнали; з захоплених з собою грошей він виділяв частину для роздачі бідним, а на решту купував їжу.

У одному з таких візитів до міста святий Ямвлих, приховувавши своє ім'я, розшукував, коли саме, чи скоро повернеться цар.

Через досить часу святий Ямвліх, притворившись бідняком, скотч прийшов до міста і сам побачив вхід царя, що повернувся з дороги, і почув оголошення в місті його наказу, щоб всі міські начальники і військові начальники наступного ранку готувалися для приношення жертв богам, <unk> настільки ревний

Язичником був цар.

Крім того, Ямвілік чув, що цар наказав знайти і тих, кого звільняли на деякий час, щоб вони разом з іншими громадянами, у присутності царя, приносили жертви ідолам.

Пострахований Ямвілих, взявши трохи хліба, поспішив до братів у печеру; тут він розповів їм все, що бачив і чув, а також повідомив, що їх вже шукають для жертвоприношення.

І впали вони на землі, плачучи і просячи про допомогу у Господа свого.

Поставшись від молитви, святий Ямвлих приготував трапезу, що складалася з невеликої кількості принесеного хліба; був вже вечір, і сонце заходувало; сіли, святі юнаки підсилювали себе їжею, очікуючи майбутніх мук.

Коли вони розмовляли, підбадьорювали і заохочували один одного бути мужніми у стражданнях за Христа.

Милосердний і люблячий Господь, який завжди піклується про свою церкву і своїх вірних слуг, наказав семи святим юнакам заснути дивним і незвичайним сном, щоб у майбутньому показати дивний знак і переконати тих, хто сумнівається щодо воскресіння мертвих.

Святі спали смертним сном, а їхні душі зберігалися в Божій руці, а тіла лежали нескінченними і незмінними, як у тих, хто спить.

Я жалкую юнаків, тому що вони були з благородного роду і відрізнялися красивістю, і я думаю, що вони, побоюючись нашого гніву, втекли кудись і сховалися, хоча ми, через нашу милосердя, готові пощадити тих, хто, покаявшись, повертається до богів.

Не турбуйся, царю, про цих юнаків, які зневажають тебе і твої богів. Ми чули, що вони не тільки не покаються, але й стають найгіршими блюзниками богів.

Якщо ви дозволите, можна викликати їхніх батьків і тортурами змусити відкрити місце, де перебувають сини.

Скажіть мені, не приховувати, де ваші сини, які зневажають моє царство? Я за них хочу вас знищити, і ви дали їм золото і срібло, і відправили їх в інший бік, щоб вони не побачили наших облич. І батьки відповіли: Будь ласка, царю.

Будь ласка, будь ласка, слухай нас. Ми не задумали провалу, не порушили твоїх законів і законів, не приносили жертви твоїм богам, але чому ти загрожував нам життям?

Якщо наші сини були розпусними, то ми не навчили їх цього, ми не дали їм золота і срібла, але вони самі таємно взяли їх і роздавали бідним, і втекли, як нам повідомили, і сховалися в великій печері на горі Охлон.

Тоді цар відпустив батьків і батька, а потім наказав побивати камінням вхід до печери, кажучи: "Тому що вони не покаялися, не шукали своїх богів і не прийшли до мене, нехай вони більше не бачать обличчя людини, а помруть від голоду і жаги в печері, яка побита камінням".

Король і ефесці думали, що юнаки ще живі, не знаючи, що вони вже відступили до Господа.

У той час, коли заправляли вхід до печери, два царських ліжководця Феодор і Руфін, таємні християни, описали на двох оловних дошках страждання семи святих юнаків, повідомивши і їхні імена, потім вони поклали ці дошки в медну коробку і поставили останню серед каменів, покладених у печері:

Якщо вони думають, що Господь відвідає своїх слуг до свого славного приходу, і печера колись буде відкрита, і знайдені тіла святих, то, згідно з нашим описом, вони дізнаються про їхні імена і справи, і зрозуміють, що ці тіла <unk> тіла мучеників, які померли в печері, закритої за свідчення про Христа.

Невдовзі після цього злий Декій помер.

Після нього було і багато інших безбожних царів, які також переслідували церкву Божу, поки з Константіном Великим [Константин Великий <unk> римський імператор, син Констанція Хлора, правителя західної частини Римської імперії, і Елена, народився в 274 році.

Константин Великий чудово відомий своєю діяльністю на користь церкви Христа; саме за цю діяльність історія називає його великим, а церква рівноапостольним.

Не бажаючи перебувати в Римі, де язичництво було особливо сильним, Константин Великий перенес столицю до Візантії; тут він знищив ідоли і прикрасив місто християнськими храмами.

Церква причислила Константина Великого до числа святих; пам'ять про нього 21 травня.] не наступив час християнських царів.

У дні благочестивого царя Феодосія Меншого [Феодосій II <unk> імператор 408-450 рр.], коли вже пройшов досить тривалий час після смерті Константина Великого, з'явилися єретики, які заперечували воскресіння мертвих, хоча Господь Ісус Христос і передав про це Своїй Церкві чіткий, знищуючий будь-який

сумніви, навчання.

І все ж багато хто сумнівався, і не тільки мирські люди, але навіть деякі єпископи стали послідовниками єреси.

Одні з єретиків казали, що за гробом люди не можуть розраховувати на винагороду, бо при смерті знищується не тільки тіло, але і душа, інші ж стверджували, що душі будуть мати свою винагороду,<unk> одні тіла згниють, загинуть.

"Як ці тіла можуть воскреснути через цілі тисячі років, коли не буде жодної з них?"

Так багато чимало єретиків, у своїй безбожі забуваючи слова Христа в Євангелії: "мерті почують голос Сина Божого і, почувши, оживуть" (Івана 5:25), забули і написане у пророка Даниїла: "багато з тих, хто спить у пороху землі, прокинуться, одні до життя вічного, інші до погань і позору вічного"

(Дан. 12:2), і пророка Єзекіїля, який говорить від імені Бога: "Ось я відкрию ваші могили і виведу вас, народ мій, з ваших могил".

Не пам'ятаючи цього вчення святого Письма, єретики викликали великий смут в церкві Божій. Вони принесли царю Феодосії велике горе, який наполегливо, у посту і сльозах молився Богові, щоб Він, Творець усього, врятував Свою церкву від шкідливої єреси.

Милосердний Господь, незважаючи на те, що хтось з них збився від правди віри, почув молитву царя і сльози багатьох вірних і відкрив таємницю очікуваного воскресіння мертвих і життя вічного.

Один чоловік на ім'я Адолій, власник гори Охлон, хотів зробити там паркан для своїх овець, де у печері, де спали юнаки, було вільне місце на горі.

При її будівництві раби брали каміння, якими були завалині входи в печеру; зовсім не припускаючи, що в горі знаходиться печера, вони думали, що каміння складають природну частину гори.

Розрізаючи каміння і несучи їх на місце роботи, вони утворювали в уході печери отвір, в який міг вільно пролезти людина.

У цей час наш Господь Ісус Христос, Владар життя і смерті, воскресив колись чотириденного Лазаря (Ів.11:39, 43-44), воскресив вже багато років сплячих (близько двохсот) і сім святих юнаків: за Його Божественним наказом, святі мученики воскресли, ніби прокинувшись з сну.

Вони вставали зранку, прославляючи Господа, а потім, як звичайна, віталися один з одним.

Їм здавалося, що вони прокинулися з звичайного нічного сну, тому що нічого не вказувало на те, що вони прокинулися з смерті: одяг на них був зовсім не пошкоджений, зовнішній вигляд ніяк не змінився, <unk> вони все ще цвітали здоров'ям і красою; все це неминуче приводило святих юнаків до думки, що

Вони спали вчора, а тепер прокинулися вранці.

Починавши розмову між собою, вони з печалью згадували про переслідування християн і про те, що вони повинні йти в місто за наказом царя, який наказав приносити жертви ідолам; вони були впевнені, що Декій шукає їх для мук.

Вони попросили його знову розповісти про те, що він чув у місті.

Як я казав вам вчора, так і сьогодні я кажу, що цар наказав всім країнам бути готовими на цей день для жертвоприношення, а разом з тим і нас шукати, щоб ми разом з усіма поклонялися його ідолам, і якщо ми не будемо це робити, то він дасть нам покарання.

Тоді святий Максиміліан сказав, звернувшись до всіх: "Брати, виходимо і безстрашно з'являємося перед Декієм: як довго ми будемо сидіти тут як боягузи?

Ми з безстрашним визнаємо перед земними царями Царя небесного, єдиного Бога, нашого Господа Ісуса Христа, і для слави Його святого імені проливаємо свою кров, віддаємо свої душі, не боячись мук і мук смертних, які не можуть позбавити нас вічної надії, яку ми сподіваємося у Христі.

Боже мій.

А ти, брат Ямвілих, займайся приготуванням для нас їжі в звичайний час, візьми срібло і йди в місто, купи там хліба більше, ніж вчора, в кількості, бо вчора ти приніс мало, а ми зараз голодні. Дізнайся, що заповів про нас Декі, і повернися швидко, щоб, доповнившись їжею, ми могли їсти.

Вони могли б піти звідси і піддатися самому собі.

Святий Ямвлих взяв срібло і відправився в місто. Було дуже рано, тільки почалося світанку. Вийшовши з печери, святий Ямвлих здивований побачив камені; що це значить, подумав він, коли вони покладені? Вчора їх тут не було.

Коли він підійшов до брами, святий Ямвлих з великим дивом побачив на них чесний хрест, прекрасне мистецьке творож.

І куди б він не звернув свій погляд, скрізь з таким же здивуванням помітив інші будівлі, будинки і стіни. Святий Ямвлих пішов до інших воріт міста і там з здивуванням побачив зображення чесного хреста, встановленого на стіні; він обходив всі ворота міста і всюди бачив святі хрести.

Святий Ямвілих був майже з розуму, коли повернувся до перших воріт і задумався, що це значить.

Вчора ніде не було зображень чесного хреста, крім тих, які таємно зберігалися у вірних, а тепер вони відкрито виставлені на воротах і стінах міста, чи бачу я їх насправді чи просто мрію? Чи не мрію я?

Через деякий час святий Ямвліх почув, що багато хто клянеться ім'ям Христа.

"Але сьогодні я чую, що багато людей не говорять відкрито про це ім'я, але, мабуть, це не Ефес, але це інше місто, але всі будівлі і люди зовсім в інших одягах.

"Яке ім'я цього міста?" - "Ефес", - сказав він. Святий Ямблік не повірив. Він думав: "Я, безсумнівно, потрапив до іншого міста, де мені потрібно скористатися хлібом, щоб поспешити виїхати з міста, щоб не втратити цілий шлях".

Він підійшов до продавця хліба, витягнув з нього срібло і дав йому за ціну хліба, і зупинився, поки не купив і не заплатив. Срібло було дуже велике і на ньому було написання і зображення старого царя.

Продавець взяв срібло і показав його другому, той дав третьому, а той четвертому, прийшли і інші присутні при цьому. Подивившись на срібло всі здивувалися його старовинності і, розглядаючи святого Ямвіля, говорили один одному в вуха:

Святий Ямвліх, помітивши їхній промовник, злякався, думаючи, що його визнали, і заговорюють, щоб схопити його і представити царю Декію.

Він сказав: "Я прошу вас, візьміть для себе срібло, я не хочу його віддати". А ті, хто стояв поруч, схопили святого Ямвілаха і тримали його, кажучи:

Розкажи нам, звідки ти знайшов скарби стародавніх царів, діли нам частину, і ми не будемо говорити про тебе, а якщо ти не погодишся поділитися з нами, то ми предамо тебе судді.

"Не можна більше ховати цей скарб, де він, скажіть, краще за власну волю, поки його не змусять катувати".

Тоді чоловіки зняли з нього пояс і накинули його на шию, і відвели його на ринок. У народі поширився чуток, що схопили юнака, який знайшов скарб.

А святий Ямвлих, хоча і хотів сказати, що він не знайшов жодного скарбу, але з великого здивування не міг сказати ні слова; він дивився на натовп, намагаючись знайти когось з знайомих або когось з дому,<unk> батька, матері або раба.

Не знаючи нікого і не пізнаючи, він прийшов ще більше здивований: вчора всі знали його як сина знатного чоловіка, а сьогодні не тільки ніхто не знає його, але і сам він не знаходить нікого з знайомих.

По всьому місту поширився чуток про взятий святого Ямвліха до начальника міста і єпископа Стефана [За іншими, більш достовірними новинами, описана подія була при попереднику Стефана св.

Пам'яті 16 грудня. По Божій огляді, обидва вони в цей час знаходилися разом і вели між собою розмову; обидва вони наказали привести до себе юнака, захопленого зі срібним.

Під час подорожі святий Ямвлих думав, що його ведуть до царя Декія, і ще уважніше дивився в натовп, сподіваючись побачити когось з знайомих, але всі його очікування були марними.

Коли його привели до правителя міста і єпископа, то вони взяли срібло і, розглянувши його, здивувалися, бо воно відноситься до часів дуже давніх царів.

"Я не знаю жодного скарбу", - відповів святий Ямвілих, - "я знаю тільки те, що він взявся мною від моїх батьків і нічим не відрізняється від звичайних, що використовуються в цьому місті, сріблів. Я здивований і здивований, що таке відбувається зі мною". "Звідки ти?" - запитав міський начальник.

Він відповів: "Я думаю, що я з міста". І він сказав: "Чій ти син? Чи є тут хтось, хто тебе знає? Він скаже правду твоїм словам, і ми відпустимо тебе".

Святий Ямвлих назвав батька, матір діда, братів і інших родичів, яких ніхто не знав. - Ти неправду говориш, - заперечив міський начальник, - ти називаєш якісь дивні і незвичайні імена, яких ми ніколи не чули.

Святий юнак у збентеженні мовчав, опустив голову, деякі з присутніх казали: "Він божевільний".

"Як ми можемо повірити тобі, коли ти кажеш, що це срібло ти взяв з інших, які використовували твої батьки? Бо на ньому немає зображення і напису стародавнього царя Декія, який помер багато років тому, і срібло зовсім не схоже на те, що ходить зараз.

Чи твої батьки настільки старі, що пам'ятають царя Декія і мають його срібло? Ти ще молодий, тобі не тридцять років, і ти хочеш своєю хитрою обдурити старійшин і мудреців Ефесів.

Я кину тебе у в'язницю, покараю і не відпущу, поки ти не скажеш правду, не відкриєш, де ти знайшов скарб.

Під час цієї промови міського начальника святий Ямвлих з одного боку боявся його погроз, з іншого дивувався словам, що Декий був у давні часи; упавши на коліна, він сказав:

О, панове мої, будь ласка, відповідайте мені на те, що я запитаю вас, і я сам розкажу вам все, не змушуючи. Чи живий царський дитя в місті, чи ні?

Тепер, мій сину, в цій країні немає короля на ім'я Декій, в минулі роки, в давнину, дійсно, був такий король; тепер царює благочестивий Феодосій. Тоді святий Іамвліх сказав:

Прошу вас, йдіть зі мною, і я покажу вам в печері гори Охлон ваших друзів, від яких ви переконаєтесь в правдивості мого слова.

Ми дійсно втекли від Декія кілька днів тому, пішли звідси і сховалися в тій печері. Декія я побачив вчора, коли він увійшов в Ефес, а тепер я не знаю, Ефес чи інший місто. Епіскоп, розмірковуючи, говорив собі: "Бог хоче через цього юнака розкрити якусь таємницю".

Він сказав: "Іди з ним до правителя, і подивися, що відбувається". Єпископ, градоначальник і юнак піднялися, а з ними весь міський начальник і натовп.

Коли шествие досягло гори, святий Ямвлих першим увійшов у печеру, а єпископ, слідуючи за ним з іншими, знайшов при вході в печеру, між двома камінням, медну коробку з двома срібними печатями; відкривши перед усіма коробки, єпископ і голова міста знайшли в ній дві оловні дошки, в яких

було написано, що сім святих юнаків, <unk> Максиміліан, син міського начальника, Ямвлих, Березеньиниан, Іоанн, Діонісій, Ексакустодіан і Антонин, втекли від царя Декія і сховалися в цій печері; а за наказом Декія вхід в печеру був закинутий камінням, і святі юнаки померли там мученицькою смертю за

Боже мій.

Коли вони це прочитали, вони були здивовані і прославляли Бога.

Увійшовши в печеру, вони побачили святих юнаків, які цвітуть красою; їхні обличчя висловлювали радість і світили світлом Божої благодаті; єпископ, міський начальник і народ упали до ніг святих юнаків, славивши Бога, Який дозволив їм побачити такий славний чудо.

Святі юнаки розповіли їм про себе, про Декія, про те, як він переслідував християн, тоді єпископ і міський начальник послали листа до благородного царя Феодосія, просячи його прислати чесних чоловіків, щоб побачити чудо, яке Бог з'явив у його царстві.

Бо, вони писали, у наш час Господь показав у воскресінні тіла святих юнаків образ майбутнього загального воскресіння не тільки душі, але і тіла.

Цар Феодосій, отримавши новину, прийшов у велику радість і відразу ж, у супроводі вельмож і безліч людей, поспішав з Константинополя в Ефес, де його зустріли торжественно, як подобалося його високому становищу.

Коли Феодосій увійшов до печери, то побачив святих юнаків, схожих на ангелів, і впав до їхніх ніг, а вони, простягнувши руки, підняли його з землі.

Король піднявся і з любов'ю обійняв юнаків святих, і, побачивши їх, не міг утримати сльоз, а потім сів на землю, побачивши їх, розчарований, він прославляв Бога.

Він сказав: "Господа, я бачу перед вами самого Христа, свого Господа, який спочатку воскресив Лазаря з могил, і тепер Він воскресив вас своїм словом, щоб свідчити нам про воскресіння мертвих, коли всі, хто в могилах, почують його голос і будуть жити.

Вони не зруйнуються.

Святий Максиміліан сказав цареві: <unk> Відтепер твоє царство за твердістю твоєї віри буде нерухоме, і Ісус Христос, Син Бога Живого (ср. Мф.16:16), збереже його в Своє Святе ім'я від всякого зла; віри, що заради тебе Господь воскресив нас до дня загального воскресіння.

Під час досить тривалої розмови святі юнаки розповіли цареві і багато інших душевоспалюючих істин, а цар з єпископом, знатниками і народом слухали їх з духовною радістю.

а потім служив їм).

Після цього святі юнаки знову схилилися до землі на очах усіх, хто насолоджувався їхнім обличчям, і, за Божим наказом, заснули смертельним сном. Цар плакав над ними дуже сильно, і всі присутні не могли стримати сльози.

Цар наказав приготувати з срібла і золота сім гробниць, щоб покласти в них тіла святих юнаків.

На місці засипання святих юнаків зібрався натовп святих, які, створивши світле свято, гідно вшанували святих мучеників.

Цар щедро роздавав милосердя бідним і бідним країни, звільняв ув'язнених, і після цього повернувся в Царство з радістю, славивши нашого Бога Христа, якому і нам, грішникам, слава і слава з Отцем і Святим Духом тепер і на віки віків.

Амін [Ця чудова історія має дуже сильні, непереконливі докази своєї достовірності: сучасник <unk> описувач цієї події, святий Іоанн Колов (помер близько 422 р.

або в 1-й половині V ст.) говорить про цю подію в житті Паїсія Великого 19 червня; сирійський письменник, православний єпископ Саругенський (в Месопотамії) Яков залишив опис цієї події; він у перекладі був відомий Григорію Турському (помер 594).

У своїх службах шанують святих юнаків; вони знаходяться в ефіопському календарі і стародавніх римських мартирологах.; їх історія була відома Магомету і багатьом арабським письменникам.

Останнє повідомлення про їх мощі відноситься до XII століття, коли їх побачив наш паломник по святих місцях ігумен Даниїл.

Велика віра в чудеса, в печері, як у царській кімнаті, святі сім юнаків проживали, і померли без гніву, і через багато часу прокинулися, як з сну, у впевненість у воскресінні всіх людей.

Світ, що є тленним, зневажав, а нетленні дари прийшов, померли, крім тленності перебування: тим самим піднімаються через багато років, все поглиблене люті безвіри: я в хвалі сьогодні віри хвалить, Христос п'ємо.

У той же день пам'ять преподобної мучениці Євдокії, постраждалої в Персії при Сапорі, близько 362-364 року.