Життя і страждання святого мученика Понтія

Пам'ять 5 серпня Хто може повірити, якщо Господь не притягне до Себе? Хто може творити подвиги, якщо Господь не допоможе? Хто може заслужити корону мучеництва, якщо Христос не дасть її?

І я недостойний, - говорить оповідач справжнього життя Валерій, - вихований і навчений разом зі святим мучеником Понтієм, - не отримав такої благодаті, щоб померти разом з ним і за Христа, але заради його подвигів і мучеництва сподіваюся на милосердя від Господа.

Для цього і ви вірите правдивому виданню, і за вашу віру ви отримаєте разом зі святим мучеником нагороду від Господа в день воскресіння мертвих.

У двадцять другий рік подружжя Юлія відчула, що вона вагітна. У п'ятий місяці вагітності вона, разом зі своїм чоловіком, обходила ідолопоклонницькі каплики, - вони обидва були язичниками, - і пішли в храм, який називався Великим.

Тут Юлія подивилася на священика, який з коронкою на голові приносив жертву перед ідолом; раптом священик прийшов у сильне збудження і, знявши з себе коронку, почав розривати її на частини, кричучи зі сльозами: <unk> Ця жінка носить у утробі того, хто зруйнує до фундаменту цей великий храм і знищить його богів!

І сказав він ці слова, і все, і особливо Марка і Юлію, і всі ті, що були там, були злякані, і вони втікали з храму в свій будинок, який був біля храму. І Юлія взяла камінь, і побивала себе по животі і бокам, кажучи: "О, якби я не завагітніла того, хто зруйнує храм і боги зруйнуються! Краще мені померти з ним, ніж народити його.

Коли наблизився час, вона народила абсолютно здорового малюка, хоча всі очікували, що він помре, пам'ятаючи про ті сильні удари камінням, які наносила собі мати.

Коли син виріс, батьки віддали його в училище, і ніколи не брали його з собою в храм. А дитина зростала не тільки роками, але і розумом: вже в ранній юності він міг по праву називатись філософом; разом з тим він був дуже обізнаний і в інших науках, оскільки мав відмінну пам'ять і велику читання; прагнення до правдивого знання Понтій перевершував всіх своїх ровесників.

Коли він рано вранці відправився до свого вчителя, він проїхав мимо християнського будинку, і саме в той час, коли там зібралися разом з Папою Понтіаном [Святий Понтіан - Папа Римський 230 - 235 рр.] вірні співали ранкові псалми, Понтій, почувши пісню, зрозумів слова: "Бог наш на небесах, Він робить все, що Він захоче, а їхні ідоли - срібло і золото, справа рук людей.

У них є уста, але не говорять; у них є очі, але не бачать; у них є вуха, але не чують; у них є ніси, але не нюхають; у них є руки, але не торкаються; у них є ноги, але не ходять; і вони не вимовляють голосу з горла.

Він зупинився, задихався і необов'язково задумався про значення цієї фрази, а потім, спокійний під дією благодаті Святого Духа, Понтій заплакав і, піднявши руки вгору, закричав: "Боже, якому я зараз чую високу хвалу, дай мені пізнати Тебе!" Потім він пішов до дверей будинку і почав наполегливо стукати в них.

Папа, який вже знав все за відкриттям Святого Духа, сказав: "Ідіть, не дозволяйте йому прийти до нас, бо таким належить Царство Боже" (Луки 18:16).

Увійшовши в кімнату і побачивши, що відбуваються богослужіння, юнак відступив у куточок, де і залишився до кінця богослужіння, уважно слухаючи і заспокоюючи своє серце.

- Я прошу тебе, батько, розкрий мені значення слів, які ти зараз співав, - ідоли язичників сліпі і глухи, не нюхають і не можуть доторкнутися руками; особливо мене вразив вислів: "Будьте такими, хто їх робить, і всі, хто на них надіється". Папа з любов'ю привів до себе Понтія і сказав йому: "Син мій, я бачу, що Бог просвітив твоє серце, змусивши його прагнути до Нього.

Чи не з золота, срібла, мідя або будь-якої іншої техніки зроблені ідоли? Чи не знаєте ви, що ідоли, висечені з гір, і камені, які прибивають, щоб продавати їх на ринку, можуть бути богами?

Але наш Бог, в якого ми віримо, знаходиться на небі, і його можна побачити лише серцем, а не тілесними очима і пізнати лише вірою.

"Мій батько і пане, ви говорите цілком правильно: хто насправді не бачить, що ідоли бездушні і нерухомі і що ними наповнені не тільки торговельна площа, капітоліум і храми, але і всі вулиці: їх так багато, що не можна перерахувати; вони мають найрізноманітніший вигляд і зроблені за допомогою найвищого мистецтва, до якого тільки міг дійти розум людини.

Хто не бачить також, що вони прикріплені залізним або оловим до своїх місць, щоб їх не скинув вітер, і вони не розбилися; і відомо, що злодії і грабіжники часто крадуть золоті і срібні ідоли, і як вони можуть захистити людей від зла, коли вони самі потребують захисту одних людей, щоб їх не вкрали інші?

<unk> Якщо ми не сміємо сидіти перед нашими вчителями, які навчають незначних речей, то як я сіду з батьком, який замість шляху помилки показує мені шлях правди і замість темряви світло. Папа відповів: <unk> Наш Господь і Вчитель Ісус Христос дав нам такий заповіт, щоб всі були в одному в Ньому (споділь. Іоан.15:4-5) і навчали один одного корисному.

"Ось вже три роки", - відповів Понтій, - "поки моя мати померла, а живе тільки мій батько, який вже глибоко старий, і я єдина втіха для нього. Він християнин чи поган?" - запитав папа. - "Мой батько, як і більшість поган, ревнивий поган".

Бог, який навчив тебе не від людини, - сказав папа, - може навчити і твого батька, щоб той, хто породив тебе в цьому смертному житті, навчив тебе через тебе в несмертному житті.

У подібних вираженнях папа наставляв Понтія близько трьох годин, пояснюючи йому вчення про Царство Боже; прочитавши його і пришедшого з ним юнака Валерія і підготуючи їх таким чином до прийняття святого хрещення, він відпустив обох з миром. Вони ж вийшли і як ягнята, що залишили багатої пасовища, радіючи, що знайшли спасіння своїх душ. З того часу вони щодня приходили до священника Божого, навчаючись від нього.

"Що нового ти навчився, син мій, з твоїми вчителями за ці дні?" "Усі роки твоєї навчання", - відповів Понтій, - "я не чув від них нічого кращого, ніж те, що ти навчився зараз". Батько радів, вважаючи, що юнак навчився нових наук, що проходили в школах язичників.

Я чую від багатьох, мій батько, що боги, яких ми поклоняємося, марні і не мають нічого божественного в собі, в чому я частково переконаний сам: вони мають лише подобу людських органів і абсолютно бездіяльні; кожен, хто бажає мати в храмі богів, наймає майстра і через нього робить собі богів з таких матеріалів, які дозволяють засоби: з золота, срібла або чогось іншого.

Прошу тебе, батько, скажи мені, чи ти колись чув або бачив, щоб боги, які стоять в нашому будинку, поки вони тут, проявляли якусь силу в будь-якій справі? - Ніколи нічого подібного не було. - Тоді для чого вони почитаються, приносить жертви, запалюють пахочу і поклоняються їм? - запитав Понтій. - На це Марк сильно розлютився і збирався вбити його мечем, кажучи: - Ти блюзиш про мої боги.

Тоді він заспокоївся і сказав: "Хіба, син мій, ми просто не будемо славити богів і приносити їм жертви?" Блаженніший Понтій відповів на це: "У твоєму місті багато людей, які приносять правдиві жертви правдивому Богові. Де їх знайти?" - запитав Марк. - "Якщо ти хочеш, я піду і покликаю тебе чоловіка, який розповість тобі все по-справжньому".

<unk> Ось зміна, здійснена правою рукою Всевишнього, <unk> і відразу пішов до святого папи Понтіана і привів його до батька. Папа багато розмовляв з Марком, навчаючи його знанням правдивого Бога і відкриваючи йому таємниці святої віри. Марк всім серцем повірив у Господа нашого Ісуса Христа і разом з батьком і сином почав руйнувати ідоли, які стояли в храмі; після цього він разом з сином і всім будинком прийняв святе хрещення.

Після хрещення Марка не прожив довго і передався до Господа, будучи вже дуже поважним літнім чоловіком. Блаженному Понтію в цей час було двадцять років. Через шість місяців після смерті батька, він був прийнятий до двору царя Олександра і зроблений сенатором на місці свого батька. Це сталося за намір Божий, щоб згодом, у призначений час, через Понтія пізнали Христа не тільки народ, але і цари.

У цей час доблесно помер святий папа Понціан, убитий за сповідь Христову за наказом Максиміна, наступника Олександра, його місце зайняв святий Анфір, але і він, ледве перебувавши місяць на престолі римського патріарха, мученично помер за Христа при тому ж Максиміні.

Після святого Анфіра попоєм був обраний святий Фавій [См. його життя під справжнім числом]; він любив святого Понтія як справжнього батька власного сина. Святий Понтій дав йому все своє маєток для роздачі бідним, особливо одновірцям.

Після загибелі мучителя Максиміна царем став Гордіан, наступником якого став Філіп, який зробив своїм співправителем свого сина теж Філіп; обидва вони дуже любили святого Понтія, як мудрого, благочестивого і корисного в справах управління своїми радами.

У третій рік свого правління, який був одночасно тисячолітнім від заснування Риму, вони, відправляючись в храм принести богам вдячну жертву, запросили з собою і свого улюбленого сенатора Понтія:

Святий Понтій намагався уникнути їхнього запрошення, щоб не входити в поганський храм, але цари наполягали на його запрошенні, як на друга, з собою. Тоді святий Понтій, розуміючи, що настав час, щоб відкрити царам єдиного правдивого Бога, нашого Господа Ісуса Христа, сказав:

Він сказав: "Я хочу принести жертви великому Богові, бо Він дав мені владу царю". Святий Понтій посміхнувся і відповів: "Не обманюйся, о царю, якщо ти поклоняєшся Богові, бо є один Бог на небі, який створив все одним словом і оживив все одним Духом Святим.

"Ні, - сказали царі, - раніше його батьком був Дій; він царював в Італії, і під його правлінням італійські народи насолоджувалися благополуччям. - А поки Кронос царював в Криті і поки він не приїхав до Італії, коли його вигнав син Дій, чи не мала вона народів і правителів?" - знову запитав святий Понтій. - Ні, - продовжував він, - не зачаровуйтеся фальшивими казками ваших поетів.

Один Бог над усіма на небі, <unk> Бог Отець, який разом зі своїм Сином і Святим Духом керує всім, що Він створив, і підтримує все, що є, своєю силою, і Він створив небо, і землю, і море, і все, що в них, після чого Він створив все на образ і образ Свого безсмертного чоловіка і підкорив йому все, що на землі, в морі і в повітрі.

Побачивши цю велику честь, яку Бог надягнув людині, звергнутий з неба, диявол наповнився заздрості і ввів у людину ласкову думку про порушення заповідей Бога, щоб через це вона виявилася неблагодарною і непокорною перед своїм Творцем і Благодійником.

Але диявол не задоволений цим спокусою людини і винайшов ідоли, яких ви називаєте богами, щоб ще більше відвести людський род від Творця.

<unk> Чому ж тоді Син Божий називається Словом? а) Порівняючи Його народження з походженням нашого людського слова: як наше слово безстрашно, невидимо, духовно народжується з нашого розуму або думки, так і Син Божий безстрашно і духовно народжується від Отця.

б) Так як у нашій мові виявляється або виражається наша думка, так і Син Божий по своїй суті і досконалості є точним відображенням Бога Отця і тому називається "відблиском слави Його і зображенням Його природи" (Євреїв 1:3).

в) Як ми через слово повідомляємо іншим наші думки, так Бог, що багато разів говорив людям через пророків, нарешті говорив через Сина (Євреїв 1:2), який для цього втілився і так повністю відкрив волю Свого Отця, що бачив Сина бачив Отця (Івана 14:9) ] Слово Боже дією Святого Духа оселилося в утробі Пречистої Діви, незрозуміло прийняло від неї тіло і народилося від неї невимовно, і Слово стало людиною, щоб оновити падлого людини і

Зруйнувати владу диявола.

Він зцілив сліпих від народження, хворих на хвороби, прокажових, воскресив мертвих, який вже чотири дні був у гробі.

Бог так і воскресив Його з мертвих на третій день і через багато днів з'явився Його учням, щоб знищити владу смерті, яку приніс диявол, щоб через Його смерть і воскресіння Він дав нам вічне життя, щоб, як Він воскрес з мертвих, так і ми, після закінчення цього короткого, але насиченого страждання життя, через воскресіння з наших могил могли жити вічно з Ним.

Показавши шлях спасіння, він піднявся на небо, і хто нехтує цим спасінням, той піддається з дияволом вічному осуді; а віруючий і ходячий шляхом спасіння буде вічно з Христом у Царстві Небесному.

Святий Понтій, сповнений благодаті Святого Духа, підбадьорював їхню думку і віру в Господа нашого Ісуса Христа.

Царі благали святого Понтія на наступний день ще більш детально пояснити їм таємницю спасіння, щоб вони могли уникнути неугасяючого вогню і отримати участь з святими в майбутньому житті безсмертя.

Святий Понтій ж не завадився відправитися до святого папи Фавія, якому розповів все, і папа, сповнений живої радості, вклонився на коліна, кажучи: "Господи Ісуса Христа, дякуємо Тебе, що Ти благоволив через свого раба Понтія привести римських царів до знання Твого святого імені.

Наступного дня папа і Понтій разом пішли до царів і довго розмовляли з ними про єдиного правдивого Бога і про весь шлях спасіння; побачивши віру царів, папа проголосив їх до святого хрещення, а потім, через короткий час, і охрестив; разом з ними охрестилися й інші, бо за прикладом царів дуже багато хто повірив у Христа. І хто може описати радість християн у цей час?

Тоді сповнилося і промовлене за Божим наказом дияволом через злуного священика про святого Понтія, коли він був ще в утробі матері: заручившись дозволом царів, святий Понтій разом зі святим папою Фавієм, пішов до храму Дії, де було промовлено вищезгадане пророцтво; тут вони спочатку зламали ідоли, а потім зруйнували до основи і самий храм; було знищено і кілька інших язичницьких храмів, їх місце зайняли святі Божі.

У ті дні багато людей, які прийшли до Господа і охрестилися.

Але вони не складали всіх жителів Риму: це була лише частина його, і не всі капріали, наповнені ідолами, були зруйновані за описані сприятливі для Церкви Христа роки, але кілька, за Божою волею.

Ця свобода була лише чотири роки: Господь Ісус Христос, бажаючи випробувати Свою Церкву, як золото в горнілі, дозволив почати нове переслідування, коли нечесний Декій [імператор 240 - 251 рр. н.е.], будучи на чолі язичників, підняв повстання і вбив благочестивих царів за їхню віру в Христа.

І багато з новохрещених, не маючи душевної твердості через страх переслідувань, знову повернулися до поганства; а інші тікали, ховаючись, де тільки могли, а мужні йшли на переслідування, ризикуючи своїми душами за Христа.

У цей лютий, раптово, як шторм, піднявся переслідування святого Понтія, він сховувався в одному місці в самому Римі, але його особливо старанно шукали язичницькі священики; руйнуючи ідоли капищ, він викликав у них сильну ненависть до себе, <unk> вони жадали віддати його мукам.

Ця обставина спонукала святого Понтія тікати з Риму в одну ніч, виконуючи слова самого Господа, який говорить у Євангелії: "Коли вас переслідують в одному місті, біжіть в інше". (Матвія 10:23) Він прийшов до міста Кімелу [близько нинішньої Ніци], що лежав на кордоні Галлії, біля Альпійських гір, де жив як мандрівник і прихідник.

Цар Декій незабаром загинув, і після короткочасного правління Галла з Волузіаном на престол римської держави вступив Валеріан [Валеріан <unk> імператор 252-259 рр.] з сином Галліеном. Ці цари хотіли знищити саму назву християн не тільки в Римі, але і в усіх його областях; з цією метою вони всюди розсилали спеціальних начальників для мук християн; два таких мучителів, Клавдій і Анавій, були, між іншим, відправлені і в Галлійську область.

Вони прийшли до міста Кмеле і принесли жертви і створили в центрі міста суд, і випустили накази, щоб взяти їх і вивести до покарання. Святий Понтій, як знаний і знаний чоловік, був схоплений і виведен до несправедливого суду перед усіма.

"Я нікого не зловживав і не завдав ніякого занепокоєння", - відповів святий Понтій, - "а нав'язав усіх, кого міг, від язичництва до правдивого Бога". Ігемон відповів: "Наші царі, знаючи, що ти людина благородного роду, наказали тобі принести жертву богам, інакше ти будеш засуджений на різні страждання з людьми-злиднями і бідняками". Святий Понтій відповів на це:

"Моїй Господеві і Потіші Христу, і якщо я втрачу цей світський батьківщину, то маю вічне спасіння, і якщо я втрачу незабаром блаженство, то буду спільністю з святими ангелами у небесній славі.

"Я не був християнином і не приносив богам жертв", - відповів святий Понтій.

Владарі всесвіту, могутні переможці, римські царі Валеріан і Галліан, ваші раби Клавдій і Анавій: увійшовши в межі Галлії, ми знайшли Понтія, який колись турбував Рим, зруйнував богів і руйнував їх храми, а тепер ховається від вашої влади і не підкоряється вашим наказам, і оскільки він один з найвисокших сенаторів, то ми не наважилися піддавати його тортурам, але тільки, прив'язавши його в ланцюги, помістили в в'язницю, поки ви не розглянете це.

І не говорите нам, що з ним робити.

"Коли він відмовляється приносити жертви нашим богам, то ви можете зробити з нього все, що хочете".

"Слухай справедливий наказ твоїх господарів, яким вони наказують тобі принести жертву богам, бо якщо ти цього не зробиш, то потрапиш у муки з засудженими". Святий Понтій відповів: "Я не маю іншого господаря, окрім єдиного мого Господа Ісуса Христа, який завжди може визволити мене від мук, якими ви мене погрожуєте.

"Я дивуюся, що ти, людина, з власної волі так зневажаєш і зневажаєш себе, але ти служиш тому, про кого ти говориш, що він був бідний і нікчемний, і що він був убитий без виправдання, як і ми.

"Я й сам дивуюся, - заперечив святий Понтій, - як ти, будучи розумним людиною, докинувся до такого божевілля, що не знаєш Творця неба і землі, який став для тебе бідним для порятунку, і кинешся називати неблагодарним Того, Кому служать небесні ангели і Який не з примусу, а з власної волі визволив нас з рук євреїв і Пілата.

О, якби ти захотів поклонитися такому великому в своїй смиренності Богові, то відразу б просвітлився твій розум і ти зрозумів би, що в твоєму заблуку ти лежиш як у темній бездані зі своїми богами.

Або краще сказати, що це демони, а твої господарі, яких ти називаєш римськими правителями, поклоняються дереву та камені, і не тільки самі гинуть, але й тягнуть за собою народ, який їм підпорядкований. Зрозумійте, що якщо ви не будете залишатися невірящими, то загинете лютою смертю і в день великого суду будете засудженими з вашими богами на вічні муки.

Приготуйте граблі, залізні роги, вогонь і все, що є готовим для мук, і хай його божевілля виявиться перед усіма. "Все гарно", - відповіли слуги. "Підтягніть його до кути", - наказав егімон, - "щоби він відчув муки всім своїм тілом, і побачимо, чи врятує його Бог з наших рук".

Але я твердо вірю, що через силу нашого Господа Ісуса Христа, які страждання ти маєш намір мені завдати, не торкнуться мого тіла, а воно буде звільнено від страждань.

Хоча тепер переконаний, маловірний, що мій Господь має владу "визволяти благочестивих від випробовування, а беззаконників зберігати до дня суду, щоб бути покараними" (2 Петра 2:9). Клавдій Егімон з гнівом не знав, що робити; його товариша Ананій сказав йому: "Мудрий чоловік, коли ми прийшли сюди, одночасно з нами були привезені два величезні ведмедя, які були захоплені в гірських районах Далматиї; накажіть влаштувати спектакль і віддати Понтію на їжу цим звірам.

На накази ігімона, швидко було організовано видовище, і святий мученик був поставлений посеред; два охоронці вивели ведмедів, щоб розрізати святого. Але ведмеді раптово кинулися на охоронців і з'їли їх, а до святого Понтія вони боялися навіть наближатися.

Святий Понтій сказав йому: "Що ти звинувачуєш мене, що вважаєш можливим здавати мене на вогонь? Ти сам загинеш у несгашуваному вогні; а мене мій Господь завжди, якщо захочеться, збереже невшкодженим серед вогню, як Він зберіг в давнину трьох юнаків у вавілонській печі (Дан., 3).

Коли зібрали дрова та інші швидкозгорячі речовини, святого Понтія прив'язали в середині місця, де відбувалися спектаклі, а потім оточили його деревом і дровами і спалили, всі думали, що від мученика залишиться лише попел. Але коли все згоріло, то побачили, що святий Понтій живий і зовсім не постраждав: вогонь не торкнувся навіть його одягу. І знову народ закричав: "Великий Бог-християнин!"

Бачивши свою поразку, Егімон відчув великий сором і сказав святому мученику: "Чому ти хвалишся, ніби вже переміг усі муки, чи не думаєш уникнути сильніших? Але ось біля храму чесного Аполлона: підійди і принеси в нього жертву". Святий Понтій відповів:

Я все ще віддаю своє тіло в жертву, чисте від нечистоти поган, і ви, як і ваші цари, скоро отримаєте справедливий суд Бога.

"Власне, треба було б, щоб ти був нашим суддею, а не ми твоїм: бо ти один з перших сенаторів, і ми не розуміємо, через які марні надії ти позбавляєш себе честі і багатства.

"Честь цього світу і його багатство", - відповів святий Понтій, - "подібні до ранкової тумани, яка приховує від очей людини землю, гори і море; а коли вітер віє, вона швидко зникає, - так і не було; але честь, багатство і слава, до яких я прагну, зберігаються вічно". Під час цієї промови святого єврея, чимало хто був серед натовпу, почали кричати, звертаючись до осіма: "Убийте, скоріше вбийте цього чарівника!"

А святий Понтій, піднявши руки до неба, сказав: "Я дякую Тебе, Боже мій, що і євреї кричать на мене, наслідуючи своїх батьків, які кричали до Пілата про Христа: розп'ятай, розп'ятай!"

І святий мученик Понтій, будучи обезголовленим, цим останнім мучеництвом завершив свої страждання за Христа. А чесне тіло святого, описувач його страждань і його співліток, Валерій віддав для поховання на тому ж місці, де він був повергнутий за перерізанням голови [У V столітті Валеріан, єпископ Кімельський (приблизно 460 р.) у своїх промовах підбурює слухачів до наслідування мученика Понтія і говорить про його мошти, прикрашені старанністю християн.

Пізніше, безсумнівно, коли Кімела була спустошена Лангобардами і її мешканці переселилися в Ніццу, сюди були перенесені мошти святого мученика Понтія.] Через деякий час після смерті святого Понтія, сповнилися його пророцтва.

Нечесний римський цар Валеріан під час війни з перським царем Сапором був захоплений в полон, де постійно піддавався різним зневагам: кожен раз, коли Сапор сідав на коня, він наступав ногою на шию Валеріана, ніби на підставку; інший ж римський цар Галліен був убитий своїми воїнами на дорозі в Медіолан.

Клавдій з власних зубів згризав свій язик і виплюв його з рота, а у Анавія з'явилися очі з орбіти і вісели вздовж шейки, і після коротких, але люті муки від демонів, вони обидва закінчили життя.

Але Валерій, розповівши про життя і страждання святого, і побачивши, що переслідування не припиняються, сів на корабель і відплив, побоюючись мучителів, до Лівії. А чесна душа святого мученика Понтія ввійшла в радість Господа свого Господа нашого Ісуса Христа, якому з Отцем і Святим Духом слава і слава і тепер і на віки віків. Амін.