Страждання святого мученика Андрія Стратилата

Пам'ять 19 серпня Нечестивий Максиміан [Тут розуміється не співвладар Діоклітіана Максиміан Геркуль, а Максиміан Галерій, зять Діоклітіана і його співвладар на сході Римської імперії. Він надихнув Діоклітіану ідею видати загальний закон проти християн, в результаті чого і почалося повсюдне переслідування їх.] , управляючи східною частиною Римської імперії, підняв повсюдне переслідування християн.

У той час в Сирії був один чоловік на ім'я Антіох, полководець, з великим поясом ідолопоклонництва, який погрожував і намагався вбити віруючих у Христа.

Серед інших тысячників, як благоуханний квіток лілии серед терниці, під владою Антіох був послідовник Христа Андрій, який спочатку зберіг святу віру в Христа таємно, а потім, коли настав час, з'явив її і всьому світу, відкрито перед усіма визнаючи ім'я Христа.

Незважаючи на те, що він ще не був охрещений, але з міцною вірою і палаючою любов'ю до Христа, він уникав будь-якої дії, яка не подобалася Богові, і ревно працював у відповідності з Божою волею.

І був Антіох, і був він у великій славі, і був у великій славі, і був у великій славі, і був у великій славі, і був у великій славі.

Але згадуючи про доблесного тысячніка Андрія, він поспішно покликав його до себе, доручив йому замість себе головне начальство над військом і, назвавши його Стратилатом, тобто старшим начальником над військовими начальниками, наказав виступити з військами проти нападавших на країну ворогів і зупинити їх рух, причому сказав йому:

Не тільки мені, але і самому імператору відомо про твою мужність і мужність у війні, тому я і похвалив тебе такою високою посадою. Тому я доручив тобі цю несподіванку війну. Візьми армію, очоли її за мене, і намагайся збільшити славу, яку ти маєш.

Прийнявши таке доручення, воїн Христа святий Андрій не заради своєї особистої слави, а заради слави імені Ісуса Христа хотів виступити проти ворогів з належною доблестю, але, подібно до стародавнього Гедеона (Суд.7:1), з численного римського війська він обрав для себе для війни лише невелика кількість воїнів, добре знаючи вислів святого царя Давида, що Господь "не на силу коня Він дивиться, не на швидкість ніг людини Він благоволить.

(Псалом 146:10-11)

Святий Андрій обрав тих, кого Божа благодать показала йому таємничим дією натхнення на його серце, і виступив з ними проти ворогів.

Побачивши дуже значні сили противників, які, як саранча, атакували сирійську область, святий Андрій почав зміцнювати своїх воїнів для мужньої боротьби, щоб вони при своїй малочисленності не боялися численного перської армії, і оскільки всі його воїни поклонялися ідолам і жоден з них ще не був християнином, то він запропонував їм пізнати єдиного, всемогучого і в війнах страшного Бога, що надає всемогутну допомогу віруючим.

до Нього.

Він сказав: "Чи ж ви не знаєте, що боги інших народів - це демони, які не можуть ні допомогти, ні допомогти, якщо вони самі не мають сили?

Якщо ж ви відвернетеся від своїх богів і призовите разом зі мною Аллаха, то побачите, що вони зникнуть перед вами, як зникає дим.

Коли святий сказав це, всі колишні воїни з ним повірили його словам і, закликаючи на допомогу Христа Бога, сміливо кинулися на ворогів.

Сталася жарка битва, і воїни святого Андрія одержали блискучу перемогу, оскільки за вірою і молитвами святого на їхню допомогу з'явилася невидима сила згори, яка навела страх на війська персів і привела їх до розладу, і вони, відступивши, звернулися в біг, а римське війська під керівництвом святого Андрія, переслідуючи їх, своїми мечами порізали голови персів, як порізають серпом колю.

Коли вороги були вигнані, то всі воїни, які були з святим Андрієм, побачивши таку несподіванку перемоги, отриману за допомогою Христа, повірили в Нього, а святий Андрій став, наскільки міг, зміцнювати їх у вірі, пояснюючи їм правильні шляхи, що ведуть до спасіння.

Святий Андрій і його воїни, що були короновані славою, торжественно повернулися з війни і увійшли в місто Антіохія. Тим часом деякі з воєначальників, заздріючи до доблесті і слави святого Андрія, повідомили про нього Антіохію, повідомивши йому, що стратилат Андрій шанував Бога розп'ятого.

Дізнавшись, що все це дійсно, Антіох знову послав посланців до Андрія частково з попередженнями, частково з погрозами і нагадав йому про свою нетерпимість до християн, і, нарешті, наказав посланцям сказати йому:

Ти добре знаєш, що я передав Євфіму, сина Полієктова, і всіх інших святих. Я не пощадив жодного з них.

"Слова Антіохіа мені більше підбадьорюють, ніж лякають, бо якщо ті, про яких він мені нагадує, витримавши страждання, були переможцями і венчиком мучеництва для Бога, то чому мені не бути вірним слугою мого Ісуса Христа, щоб стати співісником у Божому царстві тих, хто постраждав за Нього до мене?

Коли посланці повідомили Антіоху про цю відповідь святого Андрія, він наповнився гнівом і послав до святого солдатів з наказом зв'язати і привести його до себе.

Тоді святий стояв на цьому нечестивому суді, перед ангелами і людьми, з великим голосом відверто визнав Христа правдивим Богом, а себе Його рабом. Після цього мученик негайно наказав принести медний ліжко і сильно спалити його, щоб спалити на ньому воїна Христа. Коли ліжко було спалено до того, як з нього вискочили блискавиці, Антіох сказав мученику:

Андрій, ти багато працював на військовій службі, тому тобі слід після стільки праці відпочивати на цій ліжку. Святий мученик, не чекаючи, поки стражники його заберуть, відразу ж зняв з себе одяг, поспішно ввійшов на ліжко і, легше полегшившись на ньому, ніби на м'якій ліжці, мужньо переносив спалення свого тіла.

Спочатку відчуваючи біль, він почав молитися Богові Христу, щоб Він послав йому швидку допомогу, і дійсно вогонь, за Божим наказом, відразу втратив свою силу і не міг завдати шкоди тілу мученика.

Зважаючи на те, що таке страждання за Христа досить приємне для них, вони сказали: "Якби ми були гідні наслідувати Христа, нашого Господа, розп'яного на хресті". Після цього мучитель знову звернувся до святого Андрія і запитав його, чи достатньо йому покарання вогню і чи не хоче він зректися Христа і повернутися до поклоніння богам.

На це мученик відповів, що бажає терпіти до кінця, бо кінець крутить будь-яку започатковану справу; бо від Христа Бога винагороду отримує не той, хто добре розпочав свій подвиг, а той, хто добре його завершив.

Тому мучитель Антіох наказав зняти святого Андрія з медного ложа, а його товариші звільнити від дерев і кинути в темницю, нібибиби для того, щоб дати їм час на роздуми, поки вони не погодиться звернутися до богів, а насправді для того, щоб повідомити про них імператору, оскільки він не наважився без відома і згоди останнього предати страту такого доблесного і знатного чоловіка, як Андрій, і його товаришів.

Імператор Максиміан, отримавши і прочитавши доповідь Антіоху, вважав небезпечним відкрито стратити такого відомого воїна і разом з ним інших воїнів, які проявили таку незвичайну мужність: не виникло б з цього хвилювання і бунт у армії і не виникла б з-за них нова війна.

У відповідь він написав Антіоху листа, в якому наказав звільнити Андрія і його друзів, звільнивши їх від ув'язнення і страти, але в той же час дав Антіоху таємний наказ, щоб після звільнення Андрія і його товаришів, почекаючи деякий час, він вміло знайшов у них якийсь інший злочин і стратив їх, якщо вони наполегливо залишаться християнами, ніби за віру, і при цьому брав з страти по одному.

Отримавши такий наказ від імператора, Антіох негайно звільнив святого Андрія і його товаришів з ланцюгів і в'язниць і відпустив їх на свободу, причому наказав їм залишитися в тому ж званні, в якому вони були раніше.

Тим часом воїн Христа, святий Андрій, дізнавшись по Божественному відкриттю про такий підступний задум безбожців, таємно з Антіоху разом з усіма воїнами, які повірили в Христа (а їх було 2593 людини) пішов у килікійський місто Тарс [Кілікія <unk> римська провінція; знаходилася в південно-східній частині Малоазійського півострова, на березі Середземного моря, на північний схід від Сирії і межує з останньою з сходу.

Через деякий час Антіох, дізнавшись про відхід святого Андрія та його дружини до області Кілікії, наповнився страшною люті і гніву і, погоджуючись з близькими особами, послав губернатору Кілікії Селеву письмо, в якому писав:

"Ми чули, що Андрій, сотник казарми імператора, не тільки сам з'їхав з розуму, але й багато солдатів зводив до божевілля, і, як ми чули, він з його друзями втік до Кілікиї.

Якщо вони будуть протистояти або втекти, накажіть збройним військам бити їх.

У цей час святий Андрій, побачивши духом, що вовки йдуть вже на стадо Христове, попросив тарсіанського єпископа, блаженного Петра і іншого єпископа з міста Вереї, на ім'я Нон, який випадково перебував тоді в Тарсі, негайно здійснити над ним і його воїнами святе хрещення, і єпископи негайно охрестили святого Андрія і всю його дружку.

Отримавши святе хрещення, святий Андрій зі своїми сподвижниками пішов з Тарсу в місцевість, яка називається Таксанита, не тому, що боявся смерті, яку, навпаки, дуже хотів заради Христа, а виконуючи наказ свого Господа, виражений словами: "Коли вас переслідують в одному місті, біжіть в інше" (Матвія 10:23).

Не знайшовши там Андрія з його дружиною, він занепокоєний і навіть змінив обличчя від гніву, а потім, сповнений жахливої люті, відправився в гонитву за стадом Христовим.

З льодовиків Антитавра бере своє початок відома річка Тигр.] , а Селевк всюди гонився за ними, намагаючись наздогнати їх, щоб дати побиття.

Тут святий Андрій зупинився зі своєю дружиною і почав чекати своїх вбивць, оскільки саме це місце було передбачено йому Богом для мученицької смерті його і його сподвижників.

Друзі, брати і діти, "нині час прийнятий, тепер день спасіння" (2Кор 6:2; Іс. 49:8); так що, як нам наказав наш Господь, ми повинні однодушно і твердо стояти в любові Бога, і не піднімати руки на нас переслідують, але піднімати їх до Бога з молитвою подяки, що він дав нам життя до цього часу і одержати спадщину з усіма святими, які страждають за нього.

Тому молимося до Нього, як молився святий першомученик Степан, коли євреї камінували його, кажучи: "Господи Ісус Христос, прими (Дії 7:59) душі своїх рабів, яких ми віддаємо в Твої руки".

І будь милостивий до нас, Господи наш, і будь милостивий до нас, Господи наш, і будь милостивий до нас, Господи наш!

А в тому місці, де пролилася за Тебе наша смиренна кров, хай буде джерело, що дає зцілення і виганяє нечисті духи. А всіх, хто прийде сюди, захисти від усіх лиха і даруй їм здоров'я душі і тіла, щоб в цьому місці славилося Твоє святе ім'я, Отця і Сина і Святого Духа.

Оголівши мечі і зарізавши зуби, вони, як звірі, кинулися на стадо Христове. А святі воїни Христові, хоча як відважні і досвідчені в бою і могли б захистити себе, в цьому вузькому місці з одним тільки проходом, від рук вбивць, але, наслідуючи свого Господа, як безжальні барани віддали себе вбивцям на забою.

І пролилася кров святих, як вода, річка, що текла з цього місця, і їхні душі з торжеством увійшли в радість свого Господа.

Коли Селевк після побиття святих мучеників пішов зі своїми воїнами назад додому, ці єпископи зі своїми кліриками підійшли до тіл мучеників і плакали над ними, а потім, підготуючи їх до поховання, з честю поховали на тому ж місці.

Вони побачили і джерело, яке випливало за молитвою святих мучеників, і, випивши з нього воду, дізналися про її зцілення, бо один з кліриків, який був з єпископами, довгий час страждав від нечистого духа, але коли він напився з цього джерела, то нечистий дух негайно покинув його.

У той же час, коли чули про це, всі сусіди почали приводити до нього своїх хворих, і коли вони пили воду, миючись водою, вони лікувалися від будь-якої хвороби, через молитви святого Андрія, і святих мучеників, які страждали з ним, і через благодать нашого Господа Ісуса Христа, якому слава і слава тепер і вічно. Амін.

З земної слави покинув, і небесне царство успадкував, а кров'яними краплями, як чудовими камінням бездоганні венці прикрасив, а до Христа привів цей собор страждящий, з ангелськими обличчями в нічному світлі заходить сонце Христа знайшов, святий Андрій Стратилате: Його молиться з постраждалими з тихом, щоб врятувати наші душі.

У молитвах Господніх перед вами, як зірка перед сонцем, і бажаний скарб Царства побачив еси, невимовлені радості виконуються, безсмертному Цареві на вічні віки, від ангела не перестаючий хвалити поезию, Андрій Стратилате: з ними також молилися не перестаючи за всіх нас.